Батальйон ‘’Братство’’, група Святоші, українські ДРГ на Брянщині – яким був Богдан ‘’Аполлон’’ Лягов з Жовтих Вод

Взимку 2017 року тринадцятирічний школяр Богдан Лягов з Жовтих Вод прийшов додому розхристаний, з червоним обличчям, весь у снігу. На питання, що сталося, відповів: "Та так. З хлопцями у сніжки грався".

Направду гра була доволі жорстокою: всупереч власному бажанню, стараннями старшокласників хлопець із кількома друзями опинився заритим у кучугур.

Богдан – фанат класичної музики, книжок та сорочок – вскочив на ноги та почав битися з одним із кривдників.

"Вибач, – прийде він через шість років уві сні до свого тата Олександра. – Я не міг залишити побратимів. Не міг не піти з ними".

Про смерть чотирьох українців на Брянщині, серед яких був 19-річний Богдан Лягов з позивним "Аполлон", ФСБ РФ повідомила наприкінці 2022-го. Фото їхньої зброї, що ширилося інтернетом, не залишало батькам надії.

"Я одразу якось відчув, що один із автоматів належить сину, – згадує тато. – Зрозумів це за певними маркерами, що характеризують його".

Білими літерами на чорному стволі хлопець написав: "Мужність". І додав вислів Ліни Костенко: "Мужність не дається напрокат". А ще причепив на приймач магазина з патронами зображення Тараса Шевченка.

Кобзаря на більшості фото в новинних стрічках росіяни заблюрили. "Вони бояться Шевченка, – каже Олександр. – Бо він став зброєю для таких, як син".

Богдан Лягов – наймолодший боєць ДРГ, яку очолював 34-річний Юрій "Святоша" Горовець. До групи також входили 32-річний Максим "Непийпиво" Михайлов та 38-річниий Тарас "Тарасій" Карпюк. Всі четверо – добровольці батальйону "Братство" Дмитра Корчинського.

Деталі їхньої останньої операції в тилу ворога досі не розголошують. Але логіка підказує її загальний зміст: Святоша, Непийпиво, Тарасій та Аполлон були одними з перших відчайдух, хто переніс війну на територію ворога. Задовго до Курського наступу.

"Хлопці казали, що перемогти можна тільки таким шляхом, – згадує мама Богдана Марина. – Війна має бути там, звідки прийшла".

"Наприкінці 2022 року у нас не було стільки ППО, як зараз, – додає її чоловік Олександр. – Ми не могли захиститися від літаків, що пускали ракети з дальньої відстані. Тому лише такі дії (диверсійні – УП) хоч якось зменшували удари стратавіації по Україні".

Яким він був, справжній, не міфічний Аполлон? На основі спогадів батьків Богдана, які працюють педагогами у Жовтих Водах, "Українська правда" розповідає історію юнака, який хотів бути знаменитим.

Драйв

Радикальна література, чорні рубашки, ніж в зубах, неореакція, фільми Рефна, ніжність до Данте. Він був Аполлоном. Світловолосий, блакитноокий (...). Йому так личила форма. Як молодим офіцерам Першої Світової

Бойова медикиня Ріна Резнік про Богдана

Якщо героєм стають, а не народжуються, то коли саме це сталося із Богданом Ляговим?

У супергеройських коміксах про Аполлона з Жовтих Вод було б чимало епізодів ініціації.

Ось він у дітсадочку. Отримує завдання намалювати пташку. Але робить більше, ніж від нього вимагають. І не так, як інші.

Ось він, уже школяр, йде в музичну школу. У колись режимному місті з урановими шахтами грає старанно на скрипці.

Ось він завжди має свою думку. Не боїться дискутувати. Сперечається з татом на філософські, історичні теми. Шукає модель ідеального суспільства.

Ось перші три дні від початку вторгнення 19-річний Аполлон стоїть в чергах до київських ТЦК. Не отримавши ствердної відповіді, не зупиняється. Йде добровольцем у батальйон "Братство".

Ось, нарешті, каже у батьковому сні після загибелі: "Вибач, не міг не піти".

"Завжди є два шляхи – простий та складний, – навчала його мати Марина. – Той, хто ступає на простий шлях, живе у страху, не хоче брати на себе відповідальність.

Якщо обереш складний шлях, матимеш успіх, будеш поза конкуренцією".

"Яким ми бачили свого сина, як візуалізували його, так і вийшло, – каже тепер вона. – Звісно, ми з чоловіком не мали на увазі такий результат – його загибель.

Він у нас довгоочікуваний, єдиний, народжений в любові.

Тепер ми навчаємося жити далі, правильно сприймати втрату. Ми горді тим, що син став частиною перемоги. А Україна, я впевнена, вже перемагає".

"Богдана приваблювала тема геройства, – додає батько бійця. – Він любив цитувати "Метафізику війни" Юліуса Еволи. Хотів пізнати щось більше, ніж земне життя.

Це його геройство пробудилося в повній мірі саме після повномасштабного вторгнення. Він почувався на цій війни досить гармонійно, комфортно. Ловив цей драйв".

Маніфест

В італійській провінції Карнаро музика є суспільним і релігійним інститутом. Благородна раса – не та, що створює Бога за власним образом, а та, що створює також пісню, якою віддає Йому шану

З Конституції невизнаної республіки Ф’юме (1919 рік)

Дихав свободою. Пручався зовнішнім рамкам і тиску. Пізнав недосконалість суспільства. Хотів змінити світ.

У вісімнадцять набив тату зліва на шиї – обличчя Аполлона. Згодом зображення Данте під лівим підребер’ям.

У прагненні бути не таким, як всі, полював у секондах на небанальні речі. Незадовго до вторгнення переїжджав у Київ, мріючи виробляти дизайнерський одяг.

"Я завжди хвалила Богдана, – каже мати Марина. – Краще завищена самооцінка у дитини, ніж занижена. Він – творчий, і близько приймав до серця, якщо щось не виходило.

Ми з чоловіком підтримували сина у всьому, і це давало йому впевненість у собі. Він не боявся пробувати нове. І коли вирішив піти добровольцем, ми врешті прийняли його вибір".

"Він не любив сірість, – додає батько. – Завжди казав, що стане знаменитим, але для цього треба виїхати з Жовтих Вод. Хотів закріпитися в непровінційному місті. Там, де вирує культурне життя".

Перед вторгненням Аполлон мандрує Україною. Пізнає батьківщину, шукає, де оселитися. Йому сподобалась Одеса. Але він зачарувався Києвом.

У столицю переїжджав з книгами та аккаунтом в YouTube, який завів у тринадцять.

724 підписника. На аватарці – канонічне фото гетьмана Скоропадського. На каналі Lyagov Bogdan всього два відео: плейліст з українською класичною музикою 18-20 століть та збірка українського ретро-джазу.

В описі під одним із роликів – маніфест, що його хлопець іронічно сформував у сімнадцять років. Сучасній українській естраді – пожиттєве ув’язнення. Міністру культури та всім його попередникам – публічна страта під арію Короля Артура з опери Генрі Перселла.

"Йому було якось нудно в цьому 21-му сторіччі", – ніби виправдовується за категоричність сина Олександр Лягов.

Охоплений любов’ю до прекрасного, заряджений максималізмом, Аполлон приміряв на себе тогу "культурного диктатора". Була б його воля, він звів би музику в абсолют на рівні державних інституцій.

Так вже було. Сто років тому. Коли на руїнах Австро-Угорщини поет та військовий льотчик Габріеле д’Аннунціо проголосив незалежну республіку-місто.

В своїй дивній Конституції, про яку знав Богдан Лягов, д’Аннунціо зазначив:

"У кожній комуні провінції буде хорове товариство та оркестр, які субсидуються державою. Великі оркестрові та хорові святкування будуть цілком безкоштовними. Кажучи мовою Церкви – даром Божим".

Слово і діло

Найгарячіші місця у пеклі зарезервовані для тих,

хто у часи великих моральних зламів зберігав нейтралітет

Вислів Данте, яким підписаний портрет Аліг’єрі,

намальований Богданом на фронті

У власноруч зробленого юнацького іконостаса в кімнаті Аполлона традиційне лише місце – стіна біля столу з комп’ютером.

Роздруковані на принтері портрети, що їх Богдан вішав перед собою, мало про що казали його одноліткам. Данте, Шекспір, Гете, Фройд, Ніцше, Моцарт, Бах, Лавкрафт, В’ячеслав Липинський – ось де справжній андеграунд.

У прагненні змінити світ Богдан Лягов починав із себе та оточення. Телефонував зі столиці в Жовті Води, звітуючи: "Мама, хлопці теж читають книги з моєї бібліотеки".

"Він по-справжньому пишався, що може відкрити для когось щось нове, – каже Марина. – Коли став добровольцем, і приїхав у травні додому, то все, що взяв в Київ – рюкзак із книгами".

Там, у столиці, Аполлон потрапив у свою стихію. Відповіді, які шукав посеред філософів різних епох, ставали дещо ближчими.

"Його давно турбувало питання, що важливіше, слово чи діло, – згадує Олександр Лягов. – Ми це обговорювали під час останньої розмови перед його виходами.

Він казав, що людину характеризують вчинки. Я апелював: перед дією йде слово, думка. Що ти вкладеш у свої майбутні вчинки, такими вони і будуть. Але він наполягав на своєму".

Слова у Аполлона не розійшлись із справою. Коли батьки вмовляли його в лютому сісти на потяг та повернутися додому, Богдан сказав:

"Ні. Я залишаюсь. Майбутнє України вирішується тут. Історія пишеться зараз в Києві".

Читайте також: "Мамцю, я тебе люблю". Той самий хлопчик з Майдану, який був готовий померти за Україну