"Шахраї бачать пост у соцмережах про те, що людина шукає зниклого військового, і цим користуються",

На ці та інші запитання в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" відповів Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов.

"У НАС Є СИТУАЦІЇ, КОЛИ ЕКСПЕРТАМИ ВСТАНОВЛЕНО, ЧИЄ ЦЕ ТІЛО, АЛЕ РІДНІ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ЙОГО ЗАБИРАТИ"

– Під час останньої масованої ракетної атаки в Києві було пошкоджено п’ятиповерхівку в спальному районі, дитячу лікарню "Охматдит" та інші об’єкти цивільної інфраструктури. Тоді під завалами опинилися люди. Якщо в подібних ситуаціях людину не знаходять, її визнають зниклою безвісти?

– Закон визначає так: зниклий безвісти за особливих обставин – це той, хто зник у зв’язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території. Тобто, ви говорите про ситуації, коли людину можуть визнати зниклою безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом, воєнними діями. І перші в таких ситуаціях починають працювати рятувальні служби, Національна поліція і Служба безпеки України. В таких установах є розуміння, хто б міг перебувати у зруйнованих будівлях. Наприклад, які пацієнти знаходились в яких корпусах, хто з лікарів працював в якому відділенні. Складаються списки тих, кого потрібно шукати.

Для нас вирішальний етап – це коли оголошується завершення пошукових і аварійно-рятувальних робіт. Після цього ми отримуємо від поліції інформацію про те, хто ймовірно зник безвісти, кого знайшли. На сьогоднішній день у нас немає інформації про те, що хтось є зниклим безвісти після ракетної атаки в той день.

– З лікарнями зрозуміло. А як бути з житловими будинками? Ніхто ж достеменно не знає, хто там міг перебувати в момент обстрілу. Як це перевіряється?

– Рідні звертаються із заявами у поліцію. Хоч, звісно, можлива ситуація, що людина одинока і немає кому щодо неї звернутись. А після завершення пошуково-рятувальних робіт буде знайдено тіло, яке ніхто не зможе впізнати, тоді ця інформація надійде в наше Управління (Секретаріат Уповноваженого), і ми в подальшому координуватимемо роботу правоохоронних органів і експертних установ, щоб встановити, хто це.

Але ситуації, коли тривалий час когось не можуть впізнати – винятки. Чи хтось вважає, що близька людина могла перебувати у зруйнованій будівлі і опинилась під завалами, але її по факту не знаходять і вона не виходить на зв’язок. Як правило, через деякий час людину все одно знаходять. Або вона виходить на зв’язок сама, або проводиться ідентифікація тіла і її особу встановлюють.

– Якщо людина не має родичів, але є знайомі, які знають, що вона жила в будинку, куди поцілила російська ракета, як їм бути? Вони можуть в такій ситуації звернутися в поліцію?

– Так, треба подзвонити на "102", пояснити, що в будинку проживала знайома людина, вона не бере трубку і невідомо, що з нею. Ця інформація фіксується, а також дані людини, яка подзвонила. Усе це передається в підрозділ поліції, який працює на місці події. Одразу починають перевіряти по базах, чи є якісь дані по цій особі. Витягують з баз її фотографію. Чи можуть попросити у людини, яка звернулася в поліцію, скинути фото, які є актуальні на сьогоднішній день. Далі поліцейські під час пошукових робіт опитають сусідів, щоб з’ясувати, чи бачив хтось цю людину в момент, коли почався обстріл, пролунав вибух чи до цього. Може бути й таке, що людина телефон залишила, вийшла на вулицю, а в цей час відбувався "приліт" ракети, і тому вона не може вийти на зв’язок зі своїми знайомими.

– Є випадки, коли люди довго після ракетних обстрілів вважаються зниклими безвісти?

– Остання історія, де довго розбиралися – це ракетний обстріл торгового центру в Кременчуці. У зв’язку із застосуванням там озброєння, яке мало надзвичайно велику руйнівну силу, було важко ідентифікувати тіла. Масштабні термічні дії в подальшому ускладнюють проведення експертиз та процес ідентифікації в цілому.

– Як Ви оцінюєте поточну ситуацію з кількістю осіб, зниклих безвісти за особливих обставин? Скільки наразі таких людей в реєстрі?

– В реєстрі є розділ "Невпізнані тіла (останки)" і розділ "Особи, зниклі безвісти". Останній формується із заяв. Тобто, хтось розшукує людину, яка зникла безвісти за особливих обставин та звертається із заявою про її розшук до правоохоронних органів. Це можуть бути рідні і близькі людини, командир якогось підрозділу, люди, які разом з людиною працювали чи служили.

Зниклих безвісти за особливих обставин у реєстрі – 48 тисяч. І ще 2 тисячі – це дані про тіла, з якими зараз працюють експерти. Тіла доставляють з лінії фронту, по репатріації – коли тіла наших захисників передають зі сторони ворога, а ми передаємо відповідно тіла окупантів. Оскільки дуже багато тіл надходять у дуже важкому для ідентифікації стані, цей процес займає певний час. Тому ця цифра динамічна, вона постійно змінюється.

Наприклад, 300 тіл ідентифікували за місяць шляхом тривалого проведення експертизи. Відбулась ще одна репатріація, доставили ще понад 200 тіл і знову починається робота.

– Скільки встановлено фактів загибелі людей, які вважалися зниклими безвісті? Скільки вдалося розшукати?

– Сім тисяч – це вже припинені облікові записи. Припиняється у двох випадках. Перше – це коли вже знайшли особу живою, вона вийшла на зв’язок, вона на території України чи якоїсь іншої країни, з якою у нас є діючі міжнародні правові угоди. І понад 3,8 тисяч – це ідентифіковані тіла. Тобто, люди вважались зниклими безвісти, потім було проведено розслідування, експертизи і ми зрозуміли, хто це.

Сьогодні у нас в розшуку 41 тисяча. Це військові і цивільні, а також особи без громадянства, які проживали в Україні і опинились на окупованих територіях, громадяни інших країн, які перебували тут на законних підставах.

– Переважно звертаються щодо розшуку цивільних чи військових?

– Здебільшого звертаються рідні військових, тому що вони знають, як діяти у випадках, коли зник безвісти військовослужбовець. До того ж, родини військових досить тісно між собою комунікують і швидко обмінюються інформацією. Вони, як правило, згуртовуються навколо якоїсь локації і певного періоду часу. Наприклад, оборона Бахмуту, Маріуполя. Або по військових підрозділах.

Все починається з того, що родині вручили повідомлення про те, що військовий зник. Далі родина починає діяти. По-перше, треба звернутись у поліцію, далі – подати інформацію в Управління (Секретаріат Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти), Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Національне інформбюро, розуміючи всі можливі версії того, що з ним могло статися.

Треба з’ясувати, чи не потрапив він у полон, а для цього підключити ті інституції, які можуть це зробити.

Якщо ж він загинув, то треба зібрати максимум інформації з локацією, де може перебувати тіло. А далі вже включаються механізми, щоб це тіло дістати з полю бою або ж стає зрозуміло, що треба чекати, поки цю територію деокупують. Тому що пошукові групи не можна відправити в зону активних бойових дій. Не можна відрядити туди групу військових, щоб вони ризикували своїм життям. Відповідно треба дочекатись, коли лінія фронту трохи зміститься і там можна буде провести пошукові заходи або відбудеться обмін тілами між сторонами. Зараз такі обміни відбуваються двічі на місяць.

– Ви теж займаєтесь цим питанням?

– Суть нашої роботи – це координація. Ми розуміємо, хто з державних органів за які питання відповідає, і співпрацюємо з ними. Наша задача – зібрати усю інформацію, з’ясувати долю військового або цивільного і цю інформацію розподілити між відповідними інституціями до компетенції яких належить те чи інше питання.

Що стосується повернення тіл, то за понад два роки повномасштабної війни проведено 67 репатріацій і повернуто понад 3 тисячі тіл.

– Скільки ще мають повернути тіл захисників Маріуполя? Бо мами все ще говорять про те, що чекають на це. Чи такої інформації у вас немає?

– У нас є дані про те, скільки зникли безвісти, скільки підтверджено в полоні і дані про те, скільки ймовірно загинуло. Інформації щодо того, скільки тіл ще мають повернути, немає.

– Бувають ситуації, коли рідні думають, що військовий загинув, а потім з’ясовується, що він у полоні? Чи навпаки сподіваються до останнього, що живий попри все?

– Бувають. Але буває й навпаки. В одному з випадків репатріації почали проводити дослідження тіл і виявилось, що набір одного зі скелетів неповний і було зрозуміло, що деякі кістки відносяться до різних тіл. І по одній кістці на нозі відбувся збіг ДНК з тим, хто шукав цього військовослужбовця. Але відсутність одної кістки у людини не свідчить про те, що вона загинула. І всі сподівалися, що цей військовий все ж живий. Та, на жаль, в іншому мішку, який передали, знайшли решту. І факт загибелі підтвердився.

У нас є й ситуації, коли експертизами встановлено чиє це тіло, але рідні відмовляються його забирати, бо все ще не можуть повірити в його смерть. Є й такі, які кажуть, що не довіряють правоохоронним органам, національним експертним установам і хочуть залучати ще міжнародні організації. Хоч за експертний висновок відповідає не людина, а комп’ютер. А людина просто забезпечує, щоб біологічний матеріал був правильно зібраний і оброблений, поміщений, куди потрібно. Але, коли результат 99,9%, тут вже немає про що сумніватись.

– Я сама досить довго сподівалася на повернення одного із захисників Маріуполя, про якого писала статтю, поки його мати не отримала довідку, що він загинув. Тому я розумію, як страшно людям втрачати надію.

– Зараз для вирішення деяких питань, які пов’язані з побутом, з відшкодуванням за ремонт пошкодженого житла, люди мають звертатися до суду, щоб отримати рішення про те, що військового визнано безвісно відсутнім. При цьому вони звертаються до нас і питають: "А якщо ми отримаємо таке рішення, його далі будуть шукати?". Пояснюємо, що розшук буде, поки не знайдемо або не повернеться сам.

У нас є частина працівників, які займаються розшуком по російських Телеграм-каналах, Ютубі-каналах. Вони дуже багато викладають відео з військовополоненими різного характеру, а наша задача – знайти підтвердження, що військовий живий і що він у полоні.

Хлопці і дівчата розкладають це відео на кадри, чистять це зображення, а потім за допомогою спеціальних програм починають з’ясовувати хто на ньому. Бо іноді фото і відео підписані, а іноді ніяких підписів немає. Потім телефонують рідним, близьким військового, скидають фотографії, відео, щоб вони сказали – це він чи не він. Це теж емоційно доволі важко, бо спочатку люди радіють, що він живий, але потім розуміють, що його очікує далі і відповідно реагують.

– З цих відео стає зрозуміло, що людина в полоні. Хто далі встановлює, де саме? На цьому етапі вже підключається Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими?

– І Служба безпеки України. Ми цією інформацією обмінюємося. Як і у випадках, коли когось вдалося повернути з полону. Вони розповідають, де сиділи, з ким, кого ще з цивільних чи військових бачили, які позивні чули. А з однаковим позивним, ви самі розумієте, може бути багато різних людей. Тим не менш, вся інформація ретельно фіксується і з нею працюють. Та й з відео можна приблизно зрозуміти, де та чи інша людина перебуває, а потім з’ясовувати, що з нею. Наприклад, один з останніх випадків. Мені доповідають: "Знайшли відео, на ньому військовий, він у нас у розшуку. На відео видно, що він в полоні, орієнтовно там-то", а через день заходять і кажуть: "Була остання репатріація і його впізнали. Просто росіяни записали це відео раніше, а тепер виклали". Вони примушували цього військового співати "День Победы", тому й виклали відео в травні.

"ЦИВІЛЬНИХ МИ ЗДЕБІЛЬШОГО ЗНАХОДИМО ПО ФЕЙКОВИХ СУДОВИХ ПРОЦЕСАХ, ВЛАШТОВАНИХ РОСІЯНАМИ"

– Ви сказали, що рідним бажано знати, де саме територіально зник військовий. А звідки вони знатимуть це? Ніхто ж не дає координати близьким, коли боєць іде виконувати бойове завдання.

– Це інформація, яку має надати їм військовий підрозділ, якщо військовослужбовець зник. Командир несе відповідальність і знає, скільки загинуло, скільки зникло безвісти, скільки поранених. Ведеться облік і він володіє інформацією по кожному з військових. Коли проводиться службове розслідування, то там описується за яких обставин і де зник боєць.

Окрім того, ми ж розуміємо, що зараз у нас війна сучасна і майже всі підрозділи забезпечені дронами. І в багатьох випадках піднімають дрони і пробують відфіксувати точне місцезнаходження тіла. І якщо можна забрати, то тіло забирають. Якщо активні бойові дії і забрати не можуть, все одно цю точку відфіксували.

Матері, сестри, дружини так можуть тісно спрацювати з військовими підрозділами, що у них є і відео з дрона, і точні координати.

– Іноді бачу в соцмережах об’яви про військових, яких шукають рідні. Це ефективний шлях?

– Люди дійсно розміщують багато інформації з такими запитами в різних пабліках. Щодо ефективності, то потім нам розповідають, що їм дзвонять якісь люди, кажуть, що нібито військовий в полоні, просять за інформацію гроші. Шахраї бачать пост в соцмережах про те, що людина шукає зниклого військового, розуміють, в якому вона психо-емоційному стані і цим користуються. Дозбирають інформацію з інших відкритих джерел, потім готують якусь свою версію подій і телефонують автору посту. Наприклад, кажуть, що військовий у полоні і нібито він у тяжкому стані, йому треба робити операцію. Потім називають суму, яку рідні бійця мають перевести на банківську картку. Кажуть, що нічого не робитимуть, поки їм не скинуть гроші. І, на жаль, багато сімей стали жертвами таких шахраїв.

– Переводять просто гроші, а не комунікують з правоохоронцями?

– Ми завжди говоримо: комунікуйте, давайте інформацію в поліцію, СБУ. І зараз родини військових здебільшого це роблять, але є й чимало прикладів, коли рідні військових стали жертвами таких шахраїв. Це психологічно складно не використати будь-яку можливість. Бо навіть, якщо ти на 1% віриш, що можеш допомогти синові чи чоловіку, ти це зробиш. А потім вже приходить розуміння, що ти став жертвою обману.

Ще одним розвитком подій може бути ситуація, коли з людиною намагаються зв’язатися представники російської сторони для проведення якихось розвідувальних заходів, застосовуючи шантаж. Лякають людей тим, що створять нестерпні умови перебування військового в полоні, якщо його рідні не зроблять те, що вони скажуть. І можуть вимагати все, що завгодно. Наприклад кажуть зняти і скинути якесь відео. Нам розповідали, що ще агітують їхати на територію російської федерації, на тимчасово окуповану територію. Мовляв, якщо хочете допомогти, приїжджайте і будемо вирішувати, як його звільнити. Але я не чув ще жодної історії, яка б закінчилась добре, коли починаються такі перемовини.

Деяких рідних бійців, які зникли безвісти, росіяни агітували, щоб вони знімали відео, в яких виправдовували російську агресію.

Часто йдеться про те, що треба провести якісь громадські акції біля будівель, на які вкажуть. Зробити акцент на те, що українські військові нібито неграмотно організовують оборону чи ведуть "під убій" військовослужбовців. Тобто, пробують через певну категорію людей просунути ІПСО і створити необхідну ворогу медійну картинку.

– Були такі, хто погоджувався їхати на окуповані території?

– Є деякі, яких можна побачити в Інтернеті. Які начебто звільнили своїх чоловіків завдяки тому, що почали виправдовувати агресію. Але насправді нам невідомо про реальні випадки, коли б такі дії принесли позитивний результат.

– Яка є комунікація з родинами, які шукають бійців чи чекають з полону, щоб вони могли порадитись і такого не робили? Чи вони один на один зі своїми переживаннями і страхами за близьку людину?

– Я думаю, що вони часто приходять до думки, що вони залишились наодинці зі своєю бідою. Хоч питання комунікації – це питання номер один і, звісно, не ми, не інші органи, які займаються обліком і розшуком зниклих безвісти, не залишають ці родини без уваги. У Координаційного штабу велика команда, яка відповідає за координацію, у об’єднаному центрі СБУ – команда, яка відповідає за комунікацію. В поліції зараз створюють єдині центри по розшуку зниклих безвісти. Там так само великий акцент буде зроблено на комунікацію. Щоб можна було в будь-який час туди звернутись і розповісти, що був такий дзвінок, з’явилась така пропозиція чи повідомити, що хтось в групах агітує їхати в росію, запитати, як правильно себе поводити.

Ми теж між собою комунікуємо щодня, обмінюємося інформацією.

Наразі найбільша проблема – це те, що з іншої сторони просто стіна, через яку не проходить ніяка інформація. Немає можливості проводити якісь переговори, дізнаватися якусь інформацію від першоджерела.

– Люди, які погоджуються розповсюджувати російське ІПСО навіть заради порятунку когось із близьких, несуть відповідальність за законом?

– Думаю, що в багатьох випадках вони навіть не розуміють, що роблять.

– Якщо говорити не мовою співчуття, а юридичною.

– Щоб особу притягнути до відповідальності, треба довести, що вона умисно щось зробила. Але ж ніхто нікому не дзвонить і напряму не каже: "Я – офіцер російської розвідки, даю вам задачу і ви її маєте виконувати". Людям кажуть завуальовано. Але, звісно, коли людині кажуть, що треба сфотографувати чи зняти на відео якийсь об’єкт і скинути на якусь адресу відео, то вона чітко розуміє про що це. Якщо люди це зроблять, такі дії будуть розцінюватись, як співпраця з ворогом і за це буде кримінальна відповідальність.

– Скільки має минути часу, щоб іти у поліцію із заявою про зникнення військового?

– Поліція прийме заяву в перший же день. Єдине, що можуть запитати, чи зв’язалася людина з командиром чи побратимами. Бо може бути ситуація, коли з бійцем все гаразд, просто в зоні бойових дій немає зв’язку. По військових, як правило, родини йдуть у поліцію, коли отримують сповіщення від військового підрозділу.

– Чи є окремі організації або групи волонтерів, які допомагають родичам у пошуку зниклих безвісти цивільних?

– У зонах бойових дій є окрім цивільних ще й військові. І їм, по-перше, не потрібно заважати. По-друге, треба враховувати безпековий фактор, не потрібно, щоб там були якісь незрозумілі люди. Доставити ліки, їжу, когось вивезти – це одна історія. А направляти туди людей, які під приводом того, що когось розшукують, можуть створити якісь проблеми нашим військовим, точно не варто.

Якщо хтось переживає за рідних, може звернутися в поліцію. Поліцейський з підрозділу "Білий ангел", який займається евакуацією, може заїхати додому до людини, з якою зник зв’язок, з’ясувати, чи вона на місці, чи виїхала.

– Який статус мають люди, яких вивозять примусово в росію?

– Це громадяни України, які депортовані або примусово переміщені. В Міністерстві реінтеграції існує реєстр, де накопичується інформація стосовно цивільного населення, зокрема й дітей, яких вивозять. Поетапно збираються данні про те, з якого населеного пункту вивезено людей, склад родини, куди їх перемістили – в російську федерацію чи в інший населений пункт на окупованій території.

– Діти здебільшого вважаються зниклими безвісти чи депортованими?

– Депортованих і переміщених набагато більше, ніж зниклих безвісти. Дітей, зниклих безвісти на сьогоднішній день менше двох тисяч. Переважно це діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування.

Коли на першому етапі повномасштабного вторгнення велика територія була окупована, в деяких областях встигли евакуювати дітей, а в деяких не встигли. З часом їх вивезли на територію рф. Пішли процеси усиновлення і перерозподілення цих дітей по різних закладах.

Але у нас є можливість здобути про них інформацію, незважаючи на те, що їм змінюють прізвища, дати народження.

– Це дуже складно.

– Росіяни намагаються сфальсифікувати усі данні, щоб дитина повністю втратила свою ідентичність. Щоб з часом забула, хто вона і звідки. В це вкладаються великі гроші.

В російських інтернатах такі діти на особливому рахунку, і вони дуже багато часу витрачають на те, щоб працювати саме з цими дітьми, вкласти в їхню свідомість, що вони не українці, а руські, а те, що з ними раніше відбувалось, треба забути.

– Цивільних, які зникли в зоні бойових дій, на окупованих територіях, варто шукати через соціальні мережі?

– Цивільних часто піддають кримінальному переслідуванню з надуманих мотивів, і викладають в ЗМІ інформацію з судових процесів. Тому цивільних ми здебільшого знаходимо по фейкових судових процесах, влаштованих росіянами. Це дає можливість зрозуміти, де вони перебувають і що з ними відбувається.

– Скільки наразі в реєстрі журналістів, зниклих безвісти за особливих обставин?

– Наразі в реєстрі перебувають 11 журналістів. Також нами надіслано до поліції інформацію ще по 23. На цей час поліцією відпрацьовується й перевіряється надана інформація та після завершення будуть прийняті відповідні рішення.

– Якщо людина внаслідок поранення, якого зазнала в зоні бойових дій, втратила пам’ять і перебуває у військовому шпиталі чи цивільній лікарні, медики мають проінформувати поліцію, а правоохоронці передати інформацію вам?

– Така інформація, як правило, не встигає дійти до реєстру, бо адміністрація обов’язково інформує поліцію. Поліцейські виїжджають на місце, спілкуються з такою людиною. У кожного з нас є ідентифікуючі ознаки – як мінімум обличчя і відбитки пальців. І з великою долею ймовірності поліція встановить, хто це такий.

– Які права мають сім’ї зниклих безвісти за особливих обставин?

– В законі чітко прописані права самого зниклого безвісти. Він має право на те, щоб його розшук був ефективним. На період, доки він вважається зниклим безвісти за особливих обставин, за ним лишається його посада за місцем служби, середньомісячний заробіток. Це стосується військових і державних службовців. Заробітну плату військового отримує його родина. Окрім того, над майном зниклого безвісти за особливих обставин в судовому порядку може бути встановлено опіку.

Також зараз ми працюємо над тим, щоб здійснювати з Пенсійним фондом обмін інформацією. Ключова ідея такого обміну полягатиме в наданні роботодавцю інформації про те, що його працівник зник безвісти за особливих обставин. Ця інформація відображатиметься в особистому кабінеті роботодавця на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"