Андрій Садовий: З Росією не може бути жодної постійної мирної угоди.

Про те, як повномасштабна війна змінила Львів, переселенців і українську мову, комендантську годину та конфлікти з ТЦК, "Самопоміч" і вибори, стосунки з Петром Порошенком і Володимиром Зеленським, вбивство Ірини Фаріон, "хороших росіян" і завершення війни – читайте в великому інтерв'ю мера Львова Андрія Садового для РБК-Україна.

У самому центрі Львова, на площі Ринок, вранці звично гамірно: їдуть трамваї, квапляться перехожі, численні кафе потроху заповнюються відвідувачами. Зовні нічого фактично не нагадує про те, що в Україні вже третій рік триває повномасштабна війна. Але ближче до полудня Ринок ненадовго затихає – через центральну площу проходить похоронна процесія, проводжають двох загиблих на фронті українських військових.

За словами Андрія Садового, подібні заходи у Львові відбуваються майже щодня, а загалом зараз воюють 30 тисяч городян.

Попри віддаленість від лінії фронту, Львів періодично піддається російським обстрілам з трагічними наслідками. Але багато військових, які отримують короткі відпустки, їдуть саме сюди для невеликої перерви, говорить Садовий. Місто стало великим гуманітарним хабом, що приймає тисячі поранених і переселенців.

На самому початку повномасштабного вторгнення через Львів з інших регіонів України рятувалися від війни мільйони українців – за оцінкою мера, всього через місто пройшло п’ять мільйонів осіб. Звичайно, хтось згодом поїхав далі, хтось повернувся додому. Але і зараз у місті перебуває близько 150 тисяч вимушених переселенців – тому Львів де-факто став містом-мільйонником.

З Андрієм Садовим РБК-Україна поспілкувалося не тільки про життя міста та його поточні проблеми, але й про політику. Він очолює Львів вже 18 років, з далекого 2006-го, і за час каденції працював з чотирма українськими президентами.

Спроба самого Садового вийти на загальнонаціональний політичний рівень з партією "Самопоміч" закінчилася не надто вдало. Після успіху на виборах 2014-го, "Самопоміч" у 2019-му набрала менше відсотка голосів. Зараз, як запевняє Садовий, про вибори він не думає. Але в політиці має намір підтримувати "здорових, адекватних людей".

Далі повне відео інтерв'ю з Андрієм Садовим та кілька скорочена текстова версія розмови.

– Львів взагалі вважається тиловим містом, але ми бачимо, що війна і тут теж поруч: постійні прощання з загиблими військовими, періодичні "прильоти". Зараз, коли вже підходить до кінця третій рік повномасштабної, як у Львові відчувається війна?

– Я думаю, що сьогодні всі міста, всі громади перебувають в однаковій ситуації. Чому? Наприклад, 30 тисяч львів'ян зараз є на передовій, на лінії фронту. І фактично кожна сім'я когось делегувала, плюс ми вже прийняли 18 тисяч поранених. Це також люди з усієї України. І, як ви помітили, кожного дня у нас є похорони. Це велика біль, тому ми всі в однаковій ситуації.

Так, можливо, у нас менше руйнувань, тому що Львів знаходиться в тисячі кілометрів від лінії фронту. Але якщо взяти, наприклад, останню комбіновану атаку, яка була на Львів у вересні, 189 будинків отримали пошкодження. Втратили семеро цивільних людей, у тому числі сім’ю Базилевичів, молода мама, троє дітей…

І, власне, у Львова також є ще одна функція. Дуже часто військові, які мають короткий відпустку, а самі вони з тих міст, які постійно обстрілюються, приїжджають до Львова, приїжджають їхні родичі, і вони хоча б кілька днів відчувають цю атмосферу міста, і місто лікує.

Люди, які на війні, мають посттравматичний синдром, але люди, які живуть у цивільних місцях і кожен день можуть ходити в укриття, також мають той же посттравматичний синдром. Після війни ми краще це зрозуміємо. Зараз ми всі стиснуті як кулак, і сьогодні одна мета: де ти можеш зробити щось корисне для нашої перемоги, роби. Або ти воюєш, або забезпечуєш армію, лікуєш поранених, приймаєш переселенців.

150 тисяч переселенців зараз у нас живе. Цей весь мікс, звичайно, змінив місто, але візуально ви не побачите цього.

– У перші тижні і місяці повномасштабної війни Львів став ледь не найгустонаселенішим містом України. Очевидно, міська інфраструктура не була розрахована на те, щоб одночасно прийняти таку кількість людей – як це вдалося? І чи є у вас якась статистика, скільки у Львові було, скажімо, навесні 2022-го, скільки є зараз?

– Взагалі через Львів пройшло більше п’яти мільйонів людей. І справді, у нас були дні, коли одночасно жило два мільйони людей.

І справді колеги з-за кордону, вони іноді в шоці, тому що вони собі не уявляють, як таке може бути. Якби така кількість людей одночасно приїхала в будь-яке інше місто Європи, це був би колапс, це була б катастрофа.

Ми навіть сьогодні маємо ще певний резерв, тому що ми і тимчасові містечка збудували, і багато муніципальних житлових будинків перебудували для тимчасово переміщених осіб.

Практично ми разом з переселенцями вже маємо приблизно мільйон жителів. Виїхали та не повернулися людей від загальної чисельності насправді до п’яти відсотків.

– Враховуючи те, що така кількість людей, у тому числі з південних та східних регіонів, сюди приїхала, це змінило вайб міста? Може, в місті стало звучати більше російської мови? Це тільки гіпотеза.

– Структура населення Львова за останні 100 років змінилася на 90%. І те, що ми сьогодні є одним з найбільших гуманітарних хабів світу, це факт. Люди, які приїхали зі Сходу, які, можливо, раніше не так активно використовували українську мову, у Львові отримали практику, тому що вони знаходяться в одному з найбільших україномовних міст світу. Дуже легко, коли ти в середовищі, переходиш на українську мову. Але ти це робиш з любов'ю. Тут немає ніякого прим