Глава УГКЦ Святослав: Ватикан не є посередником між Україною та Росією, і ніхто про це не просив.

Про те, як повномасштабна війна змінила українських вірян, про стосунки з українською владою, Папою Франциском та ПЦУ, загрози з боку московського православ'я та новий календар – у великому інтерв'ю РБК-Україна розповів голова Української греко-католицької церкви, Верховний архієпископ Києво-Галицький, Блаженніший Святослав.

Якщо вірити соціології, то з початком повномасштабного російського вторгнення кількість вірян УПЦ Московського патріархату радикально зменшилася. Тому Українська греко-католицька церква, цілком ймовірно, стала другою за чисельністю церквою в Україні – після Православної церкви України.

Але голова УГКЦ Святослав на пряме запитання РБК-Україна про це відповідає: його церква не гониться за кількістю вірян. Проте визнає: за останні роки їх кількість зросла, до того ж саме греко-католики серед усіх українських церков є найактивнішими.

"Справді, є дуже багато людей, які відчувають себе зрадженими церквою Московського патріархату. Переживання травми, зради з боку своєї церкви – це дуже небезпечний феномен, який є перед нашими очима. Очевидно, соціологія до кінця його не висвітлює", – каже Святослав.

Окрім фундаментальних питань про те, як війна вплинула на українське суспільство та українських вірян і як церква повинна відповідати на нові виклики, ми детально поговорили з главою українських греко-католиків і про стосунки УГКЦ з іншими українськими церквами, а також зі Святим престолом – адже Папа Римський Франциск протягом останніх років неодноразово виступав з контраверсійними заявами щодо російсько-української війни. І в завершення розмови ми задали предстоятелю УГКЦ кілька загальних питань про його церкву та деякі розповсюджені в Україні стереотипи щодо церковних звичаїв.

– Розпочнемо з загального, фундаментального питання: як повномасштабна війна змінила українських вірян, і як змінилася ваша церква, відповідаючи на ці нові виклики?

– Це вже третій раз за час цієї повномасштабної війни ми святкуємо Різдво. І на ваші запитання я буду відповідати з точки зору свята, яке ми переживаємо. Якщо кожен проаналізує свій особистий досвід, досвід своєї родини, кола своїх знайомих – можемо стверджувати, що війна була таким шоком, який зламав або розірвав всі людські стосунки. І ми потім повинні були все відновлювати: ставлення до самого себе, розуміння, хто я, що я зараз повинен робити, які мої пріоритети, стосунки з моїми ближніми, за кого я несу відповідальність, які, перш за все, обов'язки маю щодо батька, матері, дружини, дітей.

Зокрема, коли йдеться про віруючих людей, радикально змінилися стосунки людини з її Богом, всі ті правила або, можливо, звички нашого духовно-релігійного життя. Тому можна сказати, що ми всі стали іншими.

Для багатьох наших друзів за кордоном, які часом хваляться, кажуть "А я знаю Україну, тому що я там колись був, я знаю українців" – я всім їм кажу: "Тієї України, яку ви знали до цього, більше вже немає". І ми вже не будемо такими. Але ми хочемо бути кращими. Переживши цю трагедію, переживаючи ще її, я думаю, ми переживаємо момент якогось нового народження. Або, швидше, відродження. Ми відчуваємо, що серед нас з'являються герої, на яких ми до сих пір уваги навіть не звертали. Велика біда породжує дійсно велетнів духу, виявляє якісь глибинні основи, матриці нашого національного, духовного життя.

Тобто ми всі стали іншими. Тепер наше завдання – щоб усі стали кращими.

– Після повномасштабного вторгнення в 2022 році, згідно з соцопитуваннями, в Україні суттєво зросла кількість тих, хто вірить у Бога. Але поступово цифри повернулися на попередній рівень. Чи варто було цього очікувати?

– Я дуже уважно намагаюся слухати такого рівня дослідження, хоча вони завжди є відносними. Люди по-різному переживають трагедію, свої стосунки до обставин цієї війни. Народна приказка говорить: як тривога, то до Бога.

Але дуже часто ми можемо натрапити на певний кризис віри в часи війни. Ми часом поспішаємо шукати якусь вищу силу, яка була б гарантом моєї особистої безпеки, мого благополуччя, що все буде добре. Але насправді так не буває. Той істинний живий Бог – він є особистістю, він є кимось, а не чимось, з ним треба будувати стосунки. Ці стосунки можуть бути непростими. Як іншу особистість ми повинні відкрити для себе, її пізнати, так само і того Бога, Отця, Сина і Духа Святого ми пізнаємо в контексті наших стосунків з ним.

Я б сказав, що зокрема перші місяці, перший рік війни, поставили в кризу уявлення про Бога як про такого, знаєте, великого протектора, який гарантує все наше з вами благополуччя. Слава Богу, тому що ламання цього стереотипу допомагає нам без упереджень будувати стосунки з нашим Богом і запитувати його: Боже, а де ти є? Де можна тебе знайти під час війни? Яким чином я повинен сьогодні спілкуватися з тобою? Ми тоді відкриваємо заново Боже присутність між нами.

Багато людей мені говорили, що як почалася війна, було таке відчуття, що Бог як би зник з нашого духовного горизонту. А потім він знову з'явився. За майже три роки цієї війни ми пережили кілька от таких моментів. Момент страху, безсилля, а потім здобуття нашої сили. Момент, можливо, всенародного зусилля на захист Батьківщини, а потім втома.

А потім шукаємо того джерела, щоб відновити наші сили. І знаходимо Бога як джерело, який оновлює нас. Зцілює рани, лікує нашу втому, є секретом нашої стійкості. І тому ми дивуємо світ. Але той досвід війни для нас, віруючих людей, допомагає нам пізнати, відкрити животворящого Бога по-новому і, очевидно, з новою силою, можливо, навіть краще, будувати з ним наші духовні стосунки.

– Нещодавно відбулася зустріч Синоду вашої церкви з секретарем РНБО та міністром закордонних справ України,